ЧИГРИНСЬКА РАДА, ВИБОРИ ВИГОВСЬКОГО НА ГЕТЬМАНСТВО.
Учебные материалы


ЧИГРИНСЬКА РАДА, ВИБОРИ ВИГОВСЬКОГО НА ГЕТЬМАНСТВО.



Карта сайта poisk-novyh-klientov.ru

Тим часом наблизився день 2 н. с. вересня, визначений для похорну старого гетьмана. З усіх городів заздалегідь повиїздила старшина, козаки і всякого стану люди на цей сумно-урочистий акт, з котрим мала бути зв'язана рада про наступство й усякі справи. Так оповідав Кікіну 27 н. с. серпня отаман у пограничнім Глухові: “Як нестало гетьмана Б. Хмельницького, полковників і сотників всіх розпущено додому, а тепер всі полковники і сотники поїхали до Чигрина на похорон гетьмана, а після похорону буде рада — кого на місце (покійного) гетьмана вибрати гетьманом” 1).

З тих днів заховалася розмова Виговського з путивльським піддячим Роколовим (або Рикаловим), що привіз йому 31 н. с. серпня листа від свого воєводи і того ж, дня був ним прийнятий. “Говорив зо мною на одинці: “Я ц. в-ву у всім вірний, служу йому і військо зап. тримаю в постійності, стримую від усяких хитань (“шатостей”), Стало мені відомо, що браславський полковник Зеленський хотів з усім полком пристати до поляків, тому що дуже наступають на них, і я написав йому, щоб він пам'ятав присягу і не відступав і козакам свого полку це представляв, бо в козацькі городи йде з великим військом кн. Ромодановський — нехай покладається на царське військо і нічого не боїться, нехай поставить в полях сторожу і розвідує, де тепер турецьке військо і хан кримський. І полк. Зеленський на цього листа відписав мені, що він цареві вірний слуга і від нього не одступить (і дає знати), що сілістрійський баша перейшов з великим військом Дунай і стоїть на волоській землі, в Тягині, а кримський хан під Чорним Лісом, — хочуть з великою Ордою наступити на черкаські городи й. ц. вел. А поляки стоять табором під Кам'янцем Под., чекають короля з польським і цісарським військом, і як тільки король зійдеться з татарами, хочуть ударити на черкаські городи. Від мунтянського і молдавського господаря прийшли посли до мене і всього війська, щоб потвердити вічний союз, але ми їм не віримо.

“А як поховаємо гетьмана Б. Хм. буде у нас рада, кого вибирати гетьманом. Б. Хмельницький помираючи наказав мені бути опікуном його сина, і я то пам'ятаючи його наказ, його сина не покину. Полковники і сотники і все військо Запорізьке кажуть мені бути гетьманом доки Юрій Хмельницький прийде в літа і в совершенний розум. А після ради зараз писати в. государеві в великих військових справах. Також духовенство пішле до святішого Никона патріарха всієї Великої і Малої і Білої Русі всякі духовні справи і про поставлення на Київську митрополію о. Іннокентія Гізеля” 2) (про цю митрополитанську справу писав тоді Виговському київський воєвода — про це буде мова далі).

Той же Роколов як свідок оповідає, що похорон старого гетьмана дійсно відбувся в неділю 23 серпня (2 н. с. вересня) 3). Кікін, приїхавши того дня до Чигрина, не застав нікого з старшини: “всі були в Суботові на похороні Б. Хмельницького. Другого дня прийшли до нього дехто з меншої старшини, як він каже — “сотників козацьких чоловіка з десять або й більше” і він скористав з того, щоб повести наказані йому агітаційні розмови: “по многих разговорах”, не здобувши від них ніяких потрібних йому заяв, став говорити “від себе”: “Луччеб то було, щоб у вас у війську Запорізькому по значніших городах були царські воєводи — щоб неприятель, чуючи це, мав страх, а поміж вами у війську, щоб не було нічого злого, ніяких бунтів”. Але сотники на цю провокацію не йшли, відповідали, що “в тім воля вел. государя”, що до бунтів — “коли між нами у війську і трапляються якісь бунти від злих людей, то на тих людей, від котрих починаються розрухи і бунти, буває карність”. “З тих слів видно, завважає Кікін, що старшина (начальные люди) того не захоче аби у них по городах були воєводи цар. вел.”. В дорозі, їдучи з Путивля, він говорив на цю тему; “за царським наказом”, в Ромні, Лохвиці, Лубнях, з війтами, міщанами і рядовими козаками, — “і вони все те полагають на волю й. ц. вел.”, “а видно, що убогим людям то подобається (то годно), щоб у них по городах були воєводи цар. в-ва, а інші того не хочуть”, завважає він.



Він вів також, в дорозі і тепер, 4) сидячи в Чигрині, приписані інструкцією розмови з козаками на тему платні. “Як ходили ви з Ант. Ждановичом до Польщі і до Литви, чи була якась заплата війську від гетьмана?” Відповідали, що заплати від гетьмана не було ніякої, бо гетьман велів іти “охотником”, “хто захоче”, і добувати самим на себе (утримання). Кікін, згідно з наказом говорив, що козацького війська має бути 60 тис., а старшині має йти платня з городських і повітових зборів “тоді як підуть на службу”. Козаки на це відповідали, що про це їм досі було невідомо. “А нас козаків в війську Запорізькім і тепер єсть тисяч з 300”. Це була цілком несподівана репліка на милостиву царську резолюцію про 60 тисячний реєстр; вона зводила дійсно до абсурда справу платні.

Другого дня, 4 вересня н. с. гетьманич, писар й інша старшина, повідомлена Кікіним згідно з наказом, визначала йому авдіенцію на дворі старого гетьмана, тепер гетьманича. Ставши перед ними, Кікін спитав про здоров'я і передав царську грамоту, котру “вони” (хто проводив радою, Кікін на жаль не каже) веліли писареві прочитати вголос, подякували за царську ласку, посилку Ромодановського і т. д., клялися служити цареві “во віки неодмінно”, а на приїзд Трубецкого і тов. обіцяли прислати на раду до Києва “вибравши з війська “знатних людей”, для государевих великих діл”. Бажання мати воєводів не виявили, констатує Кікін, і тому він знов таки “по многихъ разговорахъ говорилъ съ ними отъ себя” — те саме, що вчора. “Але вони на ті слова ніякої відповіді не дали, а тільки говорили: “Коли у нас від якихнебудь злих людей починаються розрухи, тим людям у нас буває карність, і як тепер в війську в обозі від деяких злих людей почалися недобрі діла, бунти і вбивства, тих злих людей військовим судом (по військовому приговору) багатьох скарано на смерть, а іншим утинано уха і носи”.

“Старшина ж і військо, вислухавши государеву грамоту, говорили поміж себе в раді, щоб гетьманич і писар показали всьому війську всі ті статті, котрих просили у царя Б. Хм. і все військо через своїх посланців — бо ми всім військом досі нічого не знаємо, чим нас на те військове чолобиття вел. государ пожалував. І поговоривши про це того дня, з ради розійшлися” 5).

Того ж дня після ради Кікін “наодинЂ” розпитував писаря і полковників про всякі справи. Більше-менше почув те ж про небезпеку від татар і поляків, що й Роколов; писали про це Ромодановському, аби скоро прибував. Козаки з свого боку двічі ходивши під Перекоп на улуси, повоювавши улуси, щасливо вернули. На Полтаву набігала невелика татарська ватага з Азова, де вони тепер: пішла назад до Азова, чи до хана, чи десь неподалік — невідомо. Під Чигрин тиждень тому теж набігав невеликий загін і забрав людей на полях”.

“Від турецького султана прийшов посол з тим, щоб козаки не ходили з Запоріжжя на море човнами воювати; ми йому закинули, що хан і Орда против присяги воюють військо запорізьке на спілку з ляхами”.

Розповіли про капітуляцію Ракоція, договір його з поляками і погром від татар. Новини з Польщі — за листами, що пише король Бєньовському, “що у нас тепер у Чигрині”; Кікін просив, щоб писар ті листи передав через нього цареві, і писар обіцяв 6).

Другого дня, 26 серпня (5 вересня н. с.) — оповідає Кікін у своїм звідомленню — “зібралася старшина: обозний, судді військові, осаули і сотники і “все поспільство” на другу раду на двір гетьманича Юрія, і перед ними вичитано на раді статті, прислані від цар. в-ва за чолобиттям гетьмана і всього війська з суддею Самійлом і полковником Павлом Тетерею. Вислухавши статті, вони втішилися милостю ц. в-ва і своїми вільностями - що в. государ в нічім не зменшив їх військових вільностей наданих від давніх вел. князів руських 7) і королів польських, а ще й примножив свою милость до них, війська Запорізького”.

“І того ж дня, не розходячися з ради, вибрали всім військом на гетьманство писаря Івана Виговського, і дали йому гетьманську булаву, примовляючи: “Доки виросте (“возмужаетъ”) Богданів син Юрій Хмельницький і прийде в літа (будетъ въ возрастЂ), доти має відати військо і всяку розправу чинитиме писар Іван Виговський, і писатиметься гетьманом. Та ще на тій же раді ухвалили, щоб у війську зап., у них вільно було всім козакам торгувати вином і всяким питтям без всяких оплат (безпенно й безпошлинно)” 8).

Роколов оповідає дещо інакше: 26 августа була рада у полковників і всього війська запор., вибрали гетьманом писаря Ів. Виговського; булаву цар. в-ва йому дали, примовляючи, щоб він вел. государеві вірно служив і над військом запор. був гетьманом і добру справу їм чинив і гетьман Ів. Виговський прийнявши булаву цар. в-ва говорив до війська: “Ця царського величества булава доброму на ласку, а злому на карність. Я в війську манити нікому не буду, коли ви мене гетьманом вибрали. А військо запорізьке без страху бути не може”. На тій же раді полковники, сотники, отамани, війти і бурмістри говорили, щоб той нововибраний гетьман Іван Виговський вичитав їм на раді всім на-голос жалувальну грамоту вел. государя, аби знали всі “на яких волях пожалувані вони від ц. в-ва”, (які свободи їм надані). А вислухавши жалувальну грамоту цар. в-ва, полковники, сотники, отамани, війти і бурмістри ударили чолом за милость государську: “Раді ми служити в. государеві всім військом запор. вічно, аби він нас неприятелям не видав і своїх ратних людей нам на поміч присилав” 9).

Свояк Юрія київський полковник Яненко, повернувши з Чигрина, так розповідав 1 (11) вересня київському воєводі: Були в Чигрині на похороні гетьмана Б. Хм. з усіх козацьких городів полковники, старшина і козаки, а після похорону була рада полковників і всієї старшини: кому над військом Запорізьким бути гетьманом. Бо гетьманич Юрась в молодих літах і на таке діло його не стане: військо Запорізьке “не управить”. І на раді всі полковники, старшина і козаки з багатьох городів ухвалили, щоб був у них над усім військом Запорізьким гетьманом замість Юрася писар Ів. Виговський. Вибравши його, віддали йому государеве жалування: булаву і корогву, а віддаючи булаву промовляли йому, щоб будучи гетьманом правив військом Запорізьким так як було за гетьмана Богдана Хм., і вільностей у них щоб не відбирав 10).

В світлі цих відомостей (і свідчень самого Виговського, що далі наводяться) можемо оцінити класичне оповідання “Самовидця”, що так довго служило основним джерелом для історії вибору Виговського. З огляду на цю роль його я й подаю його в цілості, тільки модернізуючи мову:

“Хоч то ще за життя старий Хмельницький визначив 11) гетьманом сина свого Юрія, але нещаслива заздрість або хтивість уряду то справила, що не один з старшини жичив собі такого уряду, а не можучи явно з тим відкритись і явно того доказувати, то умислили і по похороні старого Хмельницького, намовили Юрія аби він од того уряду одмовився, здаючи його як молодий літами. І так нібито вчинивши раду, зібрали в двір Хмельницького частину козаків, а найбільше тих людей “превратних” - тим зичливих, котрі на той уряд прагнули; а на останку двір замкнули, не пускаючи нікого. Юрій, вийшовши з світлиці в тую раду, учинив подякування від свого батька за уряд гетьманства 12), поклонившися всьому війську положив булаву і бунчук в тій раді і поклонившися відійшов до світлиці. Виговський писар учинив подякування за писарство, а обозний Носач корсунський — за уряд обозництва. І так тая булава не малий час лежала в тій раді. Кожному хотілося б узяти той уряд — але ж не позволяє 13) військо. Кілька разів питано військо через осавулів, яка їх воля — кому буть на тім уряді гетьманськім? Але всі одним голосом кричать, щоб син Хмельницького був гетьманом 14). А особливо голоси посполитих козаків називають молодого Хмельницького і просять, щоб справував той уряд на місце батька. Той же відмовляється молодістю літ своїх і жалем за смертю батька, а до того придає, що літа не позволяють йому такого великого уряду, бо не має такого дотепу, щоб військо справувати, так щоб Україна була в тихості (забезпечити спокій). Але посполиті козаки дають на те раду, щоб він той уряд гетьманства держав — аби тая слава була, що Хмельницький гетьманом 15), а справці війська і порадники були ті ж, що за небіжчика Хмельницького: Виговський писар. Носач обозний, а суддею Григорій Лісницький, — ті щоб справували, як Хмельницький їм перед смертю в опіку свого сина подав. Але ті, бажаючи того уряду собі, відраджували молодому Хмельницькому, щоб не брався за той уряд. Він усильно відпрохувався, але козацтво не хотіло його з того уряду увільнити — пам'ятаючи зичливість його батька. І так упросили молодого Хмельницького, щоб при нім зіставала булава і бунчук. А як у військо виходити (треба буде) аби з рук і з двору Юрія Хмельницького відбирав Виговський, а прийшовши з війська, знову віддавав до рук Хмельницького. Виговський устами відмовлявся, але серцем шукав способу, якби те (гетьманство) цілком опанувати, тому просив військо, щоб до третього дня, себто середи 16), відложено, і військо на це позволило. А як прийшов той день середи, знов козаків (скликано в) раду і знову в той же двір Хмельницького зібралося козацтво: полковники і сотники, і що могло війти черні — знов про те гетьманство трактувати. Але як перше сотники з черню постановили, на тім і стали: аби зіставали знаки військові при Хмельницькім молодім, і він їх з своїх рук Виговському давав, як у військо виходити має, а як з війська поверне, щоб знову віддавав до рук Хмельницькому. Але прецінь фортель лядський і латинська переворотність 17) знайшли діру, котрою влізти в той уряд гетьманства і опанувати, і таку дав рацію Виговський полковникам і всьому війську в тій раді, ніби то покору свою показуючи. Просить рішення всього війська, як йому писати свій титул (будучи) при тих клейнотах? Бо як Хмельницький буде дома зіставатись, трудно підписувати його на листах і універсалах виданих з війська, — як же підписуватися (Виговському) на такім письмі при печаті військовій? Але вже його совітники знайшли спосіб, дали народові посполитому таку рацію: позволити йому писатися таким способом: “Іван Виговський на той час гетьман війська Запорізького”, і чернь, як люде прості, позволили йому так писати. Так та рада й скінчилася” (48-51).

Оповідання інтересне з літературного становища, являється справді більш літературним твором, ніж історичною інформацією; писане з далекої перспективи, з явною і неукритою антипатією до “фортельного ляха і переворотного латинника”, воно викликає недовір'я, і справді вимагає дуже критичного ставлення 18). Формально беручи воно не вірне, бо Виговський був вибраний не якимсь субститутом, а справжнім гетьманом, як се виразно каже Кікін, і сам Виговський себе титулує, як зараз побачимо, без усяких обмежень. Але при тім, очевидно, мотивування перевибору тим, що Юрась через свої молоді літа показався нездатним до гетьманського уряду (доказом служили, безсумнівно, останні події в війську, що було під його проводом — бунт козаків і відмова від походу) переходило в таку формулу, що Виговський вибирається тільки до повнолітства Юрася, це зменшувало гостроту порушення попереднього вибору, слова даного покійному гетьманові, і образу Юрася. Кікін так і каже, що Виговського вибрано до повнолітності Юрія. Може бути, що були й такі пропозиції, як оповідає “Самовидець” — щоб гетьманом все таки рахувавсь Юрась, і Виговський підписувався тільки на листах, які він видаватиме в поході, і то в формі “тимчасового гетьмана”. Але коли такі пропозиції ставилися, то вони не пройшли, і Виговського вибрано гетьманом “совершенним”, кажучи пізнішим терміном. Та можливо, що й таких формальних пропозицій не було, а тільки балачки, кулуарні — як говориться, роздуті і спопуляризовані пізніше, під час агітації проти Виговського, поведеної на Запоріжжі і в сумежній Полтавщині. Тоді ж очевидно зложилась і ця характеристика Виговського як чорного амбітника й інтригана; можливо, що в дійсності він особисто і не рвався так до булави, і не пускався на такі інтриги, як то представляли його противники, і готов був вдоволитися ролею регента. Але супроти можливості, що против скомпромітованого останнім бунтом Юрія, буде висунена якась інша кандидатура на гетьмана, яка відсунула б від впливу не тільки Юрія, але і всю групу Хмельницького, ця група сама признала за краще висунути кандидатуру Виговського на гетьмана, щоб запобігти такій небезпеці.

Сам Виговський, відправляючи в день вибору, 26 серпня (5 вересня) того Роколова, послав з ним такого листа воєводі Зюзіну:

Божою мил. вел. государя і т. д. Іван Виговський гетьман з військом й. цар. в-ва Запорізьким бояринові і воєводі путивльському М. Н. Зюзіну, другу і приятелю моєму доброго од господа бога бажаємо здоров'я! Грамоту, прислану від тебе, друга мого, з Іллею, прочитавши зрозумів я приятельство твоє. А що в тім листі жадаєш вістей, то я тебе, друга мого, сповіщаю, що як досі, скільки був в війську зап., вірно служив й. цар, вел., так і тепер служитиму неодмінно. При тім сповіщаю тебе, друга мого, що як славної пам'яти й. м. пан гетьман Б. Хм. ще за життя свого віддав мені з усім військом запор. 19) в опіку свого сина малого, — так тепер вся старшина і чернь поручили мені старшинство над військом. Так я з усім військом буду вірно служити й. цар. в-ву. Відомості у нас вірні такі, що хан і баша сілістрійський на нас війною ідуть та інших неприятелів церков божих на нас намовляють, ми ж на них пильне око маємо, як то тобі, другові моєму ширше розповість Ілля. Я ж за тим богові тебе поручаю. Дано в Чигрині 26 августа. Твоєї милості на все добре жичливий друг І. В. рукою власною 20).

Київського воєводу “Іван Остафієвич Виговський, гетьман війська й. ц. в. Запорізького” так повідомляв 30 с. с. серпня з його післанцем Матвієм Рябініним: “Ані волі, ані помислу, ані заходу 21) у мене не було старшим бути над військом й. цар. в-ва запорізьким. Так видно — за волею божою поступаючи, військо запорізьке нарадившися (“совЂтными гласы”) положило на мене той — не так уряд як тягар. А я, з волі бога всемогучого, взявши його на себе, обіцяю так як здавна, бувши писарем, був зичливим в. государеві, і своїм промислом всіх привів до підданства, так ще лучче тепер буду промишляти, аби все військо зап., в належнім підданстві повсякчас бувало. Маю надію, що цар. вел-во з моїх послуг буде задоволений”. Далі, подаючи звісні вже нам вісті про татар і турок, додає свої розпорядження січовикам: “Настановивши нового кошового гетьмана я наказав йому, щоб ішов у поле і на переправах на татар засідав”.

“Бєньовського так як твоя мил. писав — я затримав; хоч багато радило, щоб дати знати до Польщі 22), я на тім став, щоб не посилати, і знаючи їх замисли — які вони неприятелі православної віри, наказав я полкові уманському і браславському збиратись, щоб мали таки пильне око на неприятелів; при тих полках я лишив ще 2 тис. піхоти і думаю, що неприятелі православної віри потіхи не дістануть, і під престольні ноги й ц. вел-ва всі піддадуться”. Мунтянський і молдавський воєвода, що прислали тепер різні відомості, так само хочуть піддатися під царську руку, тому, що татари хочуть їх воювати і з воєводства зсадити, і т. д. 23).

Цареві з Кікіним післана була така грамота: “Б. м. великому государеві і т. д. Іван Виговський гетьман, полковники і вся старшина війська в. ц. в-ва Запорізького до лиця землі чолом б'ємо! Хоч іще за життя Б. Хмельницького на уряд гетьманський наречено було Юрія Хмельницького, сина покійного, але тому, що він літ совершенних не має, на раді генеральній, котру сьмо по смерті Б. Хм. вчинили, вибрали на уряд гетьманський мене — хоч я від того уряду й відмовлявся. Про це ми тебе, в. государя, сповіщаємо” 24). Далі оповідається про радість війська, викликану відчитаною на раді царською грамотою (що привіз Кікін) — про посилку Ромодановського і Трубецкого. “Що в. цар. в-во своїм батьківським нас словом научаєш, аби ми усобицею між нами (старшиною) і військом не множили серця неприятелям нашим, — ми цього і пильнували і пильнувати будемо, аби пробуваючи в любові між собою давати однодушно відсіч всім неприятелям. Хоч військо було перед радою розпущене, але після того, як на мене той уряд вложено, ми на раді знову веліли війську збиратися, і сполучившися з ратними людьми в. цар. в-ва, над неприятелем будемо промишляти” і т. д. А під кінець прохання — відпустити як скорше Тетерю 25).



edu 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная