Здрастуй, «Гетьмане Сагайдачний»!
Учебные материалы


Здрастуй, «Гетьмане Сагайдачний»!



Карта сайта steklimdom.ru

Але ж є у нас фрегат «Гетьман Сагайдачний» (збудований на суднобудівельному заводі «Затока» у Керчі року 1991‑го). Через два роки потому на ньому буде піднято український прапор і «Гетьман Сагайдачний» став флагманом ВМС України. Довжина крейсера – 123 метри, водотоннажність – 3700 тонн.

Екіпаж бойового корабля біля двохсот чоловік. Сподіваємось, що всі вони нащадки славних запорожців, які невтомно покоряли Чорне море і всі вони достойні своїх славних прадідів, отаманів і гетьманів.

«Багато разів здійснював він морські походи на човнах на чолі запорозького війська і завжди доля сприяла йому: він завжди повертався зі славою». Це про нього Яків Собеський писатиме в «Діаріуші Хотинського походу».

Той Яків Собеський, який засвідчив, що під Хотином «натовп черні (так він величав українських козаків – у дусі і стилі свого шляхтянського світогляду), а не зброя могутнього лицарства (сиріч поляків. – В. Ч.) похитнула турецьку силу…»

Це про гетьмана Сагайдачного. Без лапок. Хочеться вірити, що й з лапками «Гетьман Сагайдачний», бойовий корабель військово‑морського флоту України завжди повертатиметься зі славою.

А коли «Гетьман Сагайдачний» пропливатиме Чорним морем, на березі біля Сінопа його неодмінно зустрічатиме, ледь видима в блакитній димці, вона, цариця амазонок, уже напівзабута в нашому заіндустріалізованому житті, відлученому від легенд і сивих передань, від міфів і сказань, незрівнянна Сінопа, жінка‑войовниця, з легким щитом, в осяйному шоломі… А можливо, озброєна всього лише чарівною посмішкою – наймогутнішою зброєю людства планети Земля.

– Привіт, гетьмане Сагайдачний! І тобі привіт, «Гетьмане Сагайдачний»! – і помахає йому – кораблю і людині, – рукою.

І хай вона, – як і всі бойові та войовничі її подруги‑амазонки, – щось там у свій час конфліктувала з нами, чоловіками, буцімто терплячи нас, чоловіків, лише для продовження роду людського – теж для нас, чоловіків, почесна й відповідальна справа! – і буцімто давні греки необачно колись – у сивій давнині, – затіяли було амазономахію – нерозумну війну з амазонками, – хай!

Але в тій амазономахії все ж перемогли вони – незрівнянні наші жінки, цариці наші й королівни.

І це добре, нам ще й поталанило, що колись перемогли вони, незрівнянні наші представниці прекрасного роду людського – бо як же без них?

Бо хто ми без них?

Грає синє море.

Грає серце козацькеє…

Правда, на морі іноді зчиняються шторми і тоді, як запевняє весела турецька прикмета, буває, що на ньому й хвилі здіймаються. Але що вони «Гетьману Сагайдачному»!

Білосніжним птахом лине він, могутній бойовий корабель України, Чорним морем – сім футів тобі під кілем, «Гетьмане Сагайдачний»!

У лапках і без лапок.

– Привіт, «Гетьмане Сагайдачний»! – вітатиме його в шумі вітру і хвиль морських юна вкраїночка Яна‑Януся, яка триста з чимось літ тому була відправлена людоловами (слава Богу, пощезали вже ловці людей!) на потіху сильним Османської імперії.



Але не щезло на дні морському, глибокому те дівчатко тендітне, світлокосе й блакитнооке, співає воно собі та й співає.

І сьогодні співає, і завтра‑позавтра співатиме, і завжди співатиме – і на просторах Кара‑Деніза, і на Дніпрі, і по всій Україні сущій, адже вічна вона, дівчина наша, як вічна сльоза людська. Ви чуєте?

Не одні хани,

У полон мене брали,

Били‑вбивали,

На чужину гнали…

А я народилася.

Із сльози відродилася,

Українкою я народилася…

Засвіт встали козаченьки…



edu 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная